tak długo milczałem
wiesz przecież jak trudno było mi po ciemku
trafić mokrymi ustami w dobre słowa
gdy wokół tyle złych nazw rzek
(niegdyś tak dobrych!)
które zwolniły bieg do tempa szpitali
na wodzie wieczorne chmury
to doświadczeni psychiatrzy
w białych kitlach
korytarzami rzek
odpływają w mrok
dyskutując po łacinie
pluski ryb i diagnoz
złośliwe wiersze
złowróżbna barwa róż
nazwy lekarstw
działają uspokajająco
wśród złowieszczych drzew – wśród akacji
ich rude strąki zaczynają strzelać
czarnymi nasionami
które przemykają nad nami niczym pociski
przerażonych ptaków
wymierzone w bezbronny księżyc
nazwy lekarstw
które dziś w nocy pomogą nam
wysłuchać na spokojnie
ostatnich drgawek księżyca
pomogą nawet dostrzec poezję
w jego konwulsjach
w śmiertelnym charkocie
– zatrzymajcie ich!
powstrzymajcie!
ja umieram
w kwiecie wieku wysoko
nad sennie sunącą rzeką
nie umiem już nawet oświetlić twarzy
tych którzy mordują mnie ot tak
kim są?
skąd u nich
żądza krwawych rozrywek?
spróbujcie ich rozbroić –
przynieście im Giocondę
w kuloodpornej skrzyni
albo wykujcie księżyc z blachy –
niech strzelają do niego do woli
co niedzielę
całymi rodzinami
wszystko się spełni dopiero jesienią
na jaw wyjdzie dopiero jesienią
kiedy z ziemi spod korzeni
starych niespodzianie miłych akacji
buldożer wykopie kości Pitagorasa
i znów jak co roku o tej porze
zmartwieni rodzice pochylą się
nad jego uśmiechniętą czaszką
a potem porwą dzieci za ręce
i zaprowadzą do szkoły
żeby czym prędzej nauczyć je
Geometrii Dobra
chociaż każdy rodzic dobrze wie
że Geometria Zła i Geometria Dobra
opierają się na tych samych zasadach
a cichy zachrypły głos
starego nauczyciela z rękawami
ubrudzonymi kredą
co jesień zagłusza majestatyczna
orkiestra dęta
żółtych i czerwonych liści
na wagary urwali się jeszcze niewinni chłopcy
cyrklem kreślą na asfalcie
blade ze złości oblicze księżyca
biorą linijkę i jak od linijki
zrywa się zimny wiatr ze wschodu na zachód
ulatuje z nim dusza kruchej dziewczynki
dusza która w ciemnościach szkolnego strychu
wśród połamanych ławek i wiklinowych koszy
już czterdzieści dni
sumiennie odrabia lekcje
przy nikłym świetle
sowich oczu
teraz wiatr unosi ją nad dachami miasteczka
hen na zachód razem z kartkami
wyrwanymi z podręcznika do Geometrii
razem z wirującymi noskami jesionu
w dole biegnąca smarkateria
pomstuje wykrzykuje brzydkie słowa
celuje kamieniami
w koleżankę z klasy lecącą w powietrzu
a wiatr niesie ją dalej i dalej
kruchą emigrantkę z republiki młodego ciała
wynosi ją na niebo
by mogła ścigać się z szybowcami
z duszą księżyca
królestwo jego ciała w liszaju
nakropione czernią
jest opuszczone na zawsze
więc w końcu może
odbijać echa
naszych nocnych rozmów
dlatego wciąż wydaje się nam żywy –
jakby po prostu przycichł stał się małomówny
lecz poza tym między wami
wszystko po staremu
nikt nie umarł nie cierpiał nie żywił
urazy –
przecież wasi poeci
mają dźwięczne przebojowe głosy
– oto on
oto on – nasz księżyc
świeci jak żółta gęba Mao
gdy drzewa w ciepłe wiosenne noce
otwierają liście
niczym hunwejbini czerwone książeczki
– oto on
oto on –
nasz najnowocześniejszy księżyc
w lisiej czapce
scena seksu grupowego
tak długo milczałem
wiesz przecież
jak trudno było mi po ciemku
trafić mokrymi ustami w dobre słowa
gdy ślad po martwym księżycu
na sennie sunącej rzece lśni
jak ostatnia kula rewolwerowa
w drżącej dłoni
chmury na niej o świcie
to doświadczeni psychiatrzy
w białych kitlach
korytarzami rzek
wytwornie wypływają z ciemności
dyskutują po łacinie
pluski ryb i diagnoz
złowieszczy szelest głodnych ptaków
nazwy lekarstw
nam – pozbawionym dostępu do kobiet –
pomogą głaskać grzbiety nocnych szczurów
pomogą nie wierzyć
w fałszywe słowa o miłości
pomogą
wśród nagich drzew nie dać się już zwieść
wśród nagich drzew nie dać się rozebrać
i nawet przy pogodzie oczekiwać że ty
ty ty ty lub ty
przeglądając wyblakłe albumy dawnych pragnień
nie wybaczysz nam tego
że nie upodobniliśmy się do Ciebie
dlatego wyślesz za nami
pościg rączych fotografów
by nieudolnie zamaskowani
potykając się o pieńki
susami sadzili za nami
po zboczu
w końcu otoczą nas przed zmierzchem
w przybrzeżnych zaroślach oczeretu
– uśmiechnij się do nas księżycu!
– uśmiechnij się jak dawniej!
– niech i tym razem
odejdą z niczym
przełożył Maciej Piotrowski
ти ж бо знаєш як важко було мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
коли надовкіль — злі назви річок
(колись таких добрих річок!)
що сповільнили ритм свій до ритму лікарень
і хмари на їхньому плесі сьогодні надвечір —
це психіатри досвідчені
зодягнуті в біле
коридором ріки вони
відпливають у темряву
перемовляючись по-латинськи
сплески рибин і діагнози
озлоблені вірші
озлоблений колір троянд
назви ліків
що зроблять нас дуже спокійними
серед дерев озлоблених — серед акацій
коли їх чорне насіння буде лунко витріскувати
із рудуватих стручків
і мов зграї сполоханих птиць пролітатиме
високо над нами
щоби місяця беззахисного боляче зранити
назви ліків
що нам допоможуть сьогодні вночі
передсмертні волання місяцеві
вислуховувати розважно
допоможуть нам бачити навіть поезію
в тому як він буде від болю корчитися
в тому як він з останніх сил хрипітиме
— зупиніть їх
спиніть
я ж насправді вмираю
в розквіті сил високо над повільною річкою
я вже сьогодні не в змозі навіть освітити обличчя
тим що мене убивають жартуючи
хто вони?
звідки у них
ця жадоба кривавих розваг?
спробуйте може якось їх розчулити —
привезіть їм «Джоконду»
в куленепробивному ящику
або ж змайструйте для них бляшаного місяця —
хай вони собі поціляють в нього досхочу
кожної неділі
цілими родинами
все стає справжнім лише під осінь
все стає очевидним лише під осінь
коли знову із глибини
з-під коріння старих і напрочуд привітних акацій
кістки Піфагора вигрібає бульдозер
і знову як і щороку об сій порі
стурбовані батьки нахиляються
над його усміхненим черепом
а потім поквапно беруть за руки дітей
і відводять до школи
щоби ті якнайскорше навчилися Геометрії Доброти
хоча кожному із батьків досить добре відомо
що в Геометрії Зла і Добра — однакові правила
і що тихий та хриплуватий голос
старого вчителя з рукавами зашмуляними крейдою
щоосені зовсім заглушує
жовтого і червоного листя
велетенський духовий оркестр
і ось уже втеклі з уроків ще такі лагідні хлопчаки
забавляючись викреслюють циркулем на асфальті
місячне коло — обличчя від злості бліде
а потім лінійку беруть — і вже по прямій
віють холодні вітри зі сходу на захід
і видно тим хлопчикам як відлітає за вітром
душа тендітної дівчинки — їхньої однокласниці
душа котра на темному горищі школи
серед поламаних парт і плетених кошиків
ось уже сорок днів що минули по смерті
все ще старанно готувала уроки
при тьмяному світлі
совиних очей
та сьогодні вітер над дахами містечка
відносить її на захід разом із сторінками
вирваними з підручника Геометрії
разом з вітрячками ясенового насіння
а долом біжить дітвора
кривляючись і вигукуючи образливі слова
і намагаючись вцілити камінням
в знайомий силует що пропливає в повітрі
а вітер відносить її все далі і далі —
тендітну емігрантку з республіки юного тіла
щоб вона собі високо в небі
плавала наввипередки з літаками
разом з душею місяцевою тендітною як і вона
що королівство свого тіла поцятковане чорнотою
також залишила назавжди
котре відтепер лишень відлуння
ваших нічних балачок
повертатиме справно
так що іноді вам навіть буде здаватися
ніби місяць отой живий —
просто став дещо мовчазнішим
і що все поміж вами так як і було віддавна —
що ніхто не вмирав не страждав злоби
в собі не затаював —
адже у ваших поетів
такі ж бадьорі такі ж зухвалі як і колись голоси:
— ось він
ось він — наш місяць
що схожий на жовте обличчя Мао Дзедуна
коли перед ним у теплі весняні ночі
дерева розкривають зелені листочки
як хунвейбіни свої цитатники!
— ось він
ось він —
наш найсучасніший місяць —
кругла порнографічна фотографія
що зображає сцену із групового сексу
я так довго мовчав
ти ж бо знаєш
як важко було мені в сутінках
вустами вологими на добрі слова натрапляти
коли слід од мертвого місяця блищить
на повільній ріці
як револьвер з останньою кулею у тремтячій руці
коли хмари на її плесі сьогодні над ранком
це психіатри досвідчені
зодягнуті в біле
коридором ріки
вони повагом випливають із темряви
перемовляючись по-латинськи
сплески рибин і діагнози
шелестіння озлоблене крил у голодних птахів
назви ліків
що нам — всіх жінок позбавленим — допоможуть також
холки щурів опівнічних ніжно погладжувати
допоможуть в облудні слова про любов
більш ніколи не вірити —
щоб між голих дерев не дати себе ошукати
щоб між голих дерев не дати себе догола роздягти
і навіть пори наитеплішої завжди сподіватись що Ти
або ти або ти або ти або ти
давніх своїх сподівань погортавши пожовклі альбоми
не пробачиш нам того
що на тебе не стали ми схожими
і метушливих фотографів знову і знову
розішлеш вслід за нами в погоню
вони в маскувальних халатах побіжать
по узвишші незграбно
спотикаючись об пеньки
вони нас надвечір оточать
в прибережних кущах верболозу
– посміхайсь до нас місяцю!
– посміхайся до нас як колись!
– нехай і на сей раз
вони в нас не вполюють нічого
Przekład powstał w ramach projektu ROZSTAJE – cyklicznych spotkań translatorskich dla tłumaczy z Europy Środkowo-Wschodniej.
Cykl Wiersze dla pokoju/Вірші заради миру powstaje we współpracy ze Staromiejskim Domem Kultury.
Wszystkie wiersze opublikowane dotychczas w ramach cyklu zebraliśmy w jednym miejscu. Ich listę aktualizujemy codziennie TUTAJ.
